Податківці Одещини домоглися повернення до суду першої інстанції справи на 27 мільйонів гривень

Суд задовольнив скаргу контролюючого органу та направив на новий розгляд справу про визнання недійсними договорів поставки товару на суму понад 27 млн гривень

Про це повідомили в пресслужбі ГУ ДПС в Одеській області.

У дописі йдеться про те, що Верховний Суд (далі – ВС) у справі № 916/341/25 постановою від 28.07.2026 касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі – ГУ ДПС, позивач, контролюючий орган) задовольнив частково; рішення суду першої інстанції від 14.01.2026 та постанову другої інстанції від 22.04.2026 про відмову у задоволенні позову скасував; справу передав на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Між Товариством1 («Постачальник») та Товариством2 («Покупець») укладено договір поставки № 3-23, за яким Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця та доставити у місце, визначене Покупцем, сільськогосподарську продукцію, а саме: кукурудзу 3 класу, українського походження врожаю 2023 року (далі – товар).

Також ТОВ2 («Покупець») та ТОВ1 («Постачальник») укладено договір поставки № 1-24, за умовами якого Постачальник зобов`язується здійснити поставку товару, а Покупець – прийняти та оплатити поставлений товар (олія соняшникова нерафінована, першого ґатунку, українського походження та соняшниковий шрот).

ГУ ДПС вказувало, що оспорювані договори поставки порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави (дохідної частини бюджету), а також є фіктивними правочинами.

Узагальнений зміст наведених під час розгляду справи правових позицій ВС свідчить про те, що коли існує спір щодо того, чи дійсно мала місце господарська операція, і одна із сторін спору заперечує обставини реального руху активів за операціями, які оформлені первинними документами, суд має перевірити відповідні обставини не обмежуючись лише змістом таких документів (постанова ВС від 15.07.2026 у справі № 916/5780/24).

У цій справі суди першої й апеляційної інстанцій, слушно пославшись на відповідні правові позиції ВС щодо правильного застосування частини третьої статті 228 ЦКУ, належним чином такі висновки не врахували при вирішенні цього спору. Зокрема не дослідили наявності або відсутності реального руху товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо), які випливають із наведених вище висновків ВС та на які посилався позивач.

Натомість, переклавши тягар доказування у цій справі виключно на позивача, поза увагою суду залишилося те, що однією із засад господарського судочинства є змагальність, яка зобов`язує кожну сторону довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Оскільки контролюючий орган на підставі наявних у нього даних посилався на фактичну відсутність у ТОВ-2 матеріально-технічної бази для організації зберігання значного обсягу товару, який мав би передаватися ТОВ-1 на виконання договорів поставки, заперечуючи вказані обставини, саме відповідачі мали б надати докази, які б спростовували такі доводи.

За таких обставин справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.