Шойгу та Герасимов проти Пригожина та Кадирова або при чому тут Московський та Ленінградський військові округа?

В росії загострюється внутрішньоелітний конфлікт: у непримиренній боротьбі зійшлися два впливові клани – з одного боку Шойгу та Герасимов, з іншого – Кадиров, Пригожин та командувач спецоперацією Суровікін і командувач росгвардією Золотов, що приєдналися до них.

На цьому фоні в кремлі було ухвалено рішення відновити московський та ленінградський військові округи. На перший погляд, здавалося би, абсолютно не пов’язані між собою події.

Насправді створення окремої організаційної військової структури у першій та другий столицях — це спроба групи Шойгу–Герасимова забезпечити собі силові важелі впливу на ситуацію за будь-якого варіанту розвитку подій.

«Пенсіонери» проти «піонерів»

За прогнозами експертів Інформаційної оборони, нас попереду очікує черговий раунд боротьби за владу між двома потужними російськими військово-політичними кланами. Умовно їх можна назвати «пенсіонери» і «піонери».

Першу групу очолюють «поважні» (в певних колах) старці – міністр оборони Шойгу та начальник Генерального штабу рф Герасимов.

Друга залишається без явного лідера, але об’єднує в собі відносно «молодший», наскільки це можливо, контингент російської політики – Пригожина, Кадирова, Суровікіна і Золотова.

Наразі, на тлі поступової втрати російським диктатором свого політичного впливу, ці два потужних угруповання стикнулися у непримиренній боротьбі, про що ми вже писали у своїх попередніх дописах.

Кожне з них має безмежні амбіції. Кожне з них утримує в своїх руках значний силовий ресурс. І жодне з них не готове йти на будь-які поступки перед конкурентами.

Виникає закономірне питання: а до чого тут утворення московського чи ленінградського військового округу?

Справа в тому, що подібна «реформа» в російській армії не має прямого стосунку до поточної війни.

Якщо формулювати точніше: ці події є наслідком війни. Але спрямовані вони виключно на те, щоб подолати… інші наслідки тієї самої воєнної авантюри, а саме — втримати ситуацію за силових дій опонентів.

Історичні паралелі між 1953 та 2023 роками

Нинішнє відродження московського та ленінградського військових округів на тлі невдач російської армії в Україні можна було б вважати ритуальним «переставлянням ліжок у борделі під час пожежі». Втім, вплинути на перебіг подій на фронті воно не може в принципі.

Відповідь на питання «навіщо» треба шукати в історичних паралелях. А саме, в подіях пам’ятного «холодного літа 53-го». Саме тоді, після смерті сталіна, спалахнула гостра сутичка за владу в радянській імперії.

Запекла боротьба точилася між Лаврентієм Берією та Микитою Хрущовим і Георгієм Маленковим. Двоє останніх випередили, здавалося би, всесильного Лаврентія Павловича і, заручившись підтримкою бойових генералів, знесли конкурента з владної шахівниці.

Власне, одну з центральних ролей у цій історії і зіграв згаданий вище московський військовий округ. Одним з генералів, які прийшли арештовувати  Берію, був командувач московського округу ППО Кирило Москаленко. Утримували арештованого безпосередньо у бункері штабу протиповітряної оборони.

Можливо, поки що, між 1953 і 2023 роками, провести прямих паралелей не можна. Але загальний антураж подій, тим не менш, цілком можна порівняти.

Ще раз наголосимо – подрібнення військових округів та реорганізація  управління ними жодним чином не підвищить ефективність військ російського агресора на полі бою в Україні.

Мета цієї реорганізації полягає в іншому: використати військові частини окремих московського чи ленінградського округу для захисту (або повалення) влади набагато легше, аніж розворушити велетенську махину центрального округу.

До того ж, під час «реформи» цілком логічними виглядають і «чистки» у військовому керівництві, що знімає проблему лояльності нових керівників округів міністру оборони та начальнику Генерального штабу.

Питання в тому, хто саме цього разу сидітиме в пам’ятному бункері. І хто саме «за власною ініціативою» зголоситься пустити кулю в чоло новопризначеного «ворога народу».

Ігор Жданов, проект Інформаційна оборона, Фонд «Відкрита політика

Джерело