Михайло Забродський: «Бойові – це гроші, які доплачують саме за участь у бойових діях, а не за кабінетну роботу в тилу»

Генерал-лейтенант Михайло Забродський розповів, чому повернувся на військову службу. Прокоментував витік секретних документів Пентагону, як це вплине на плани Збройних сил України.

Також він обговорив необхідність внести зміни до законів, що стосуються безпеки і оборони нашої держави, і рішення парламенту повернути додаткову грошову винагороду окремим категоріям військовослужбовців.

— Пане генерал-лейтенанте, з чим пов’язане ваше рішення піти з парламенту й повернутися у Збройні сили України?

— Ви знаєте, багато років тому, коли мене запитували, чому саме вирішив вступити до військово-навчального закладу, варіанти відповіді були різні. Наприклад, сімейні традиції чи щось інше… Але я пам’ятаю добре свою відповідь – велике особисте бажання. Якщо відповідати на запитання коротко, на мій погляд, у такий час кожен має робити своє, те, чого навчався, чому присвятив своє життя. Я гордий, що мав змогу протягом усього цього часу, починаючи з лютого 2022 року, працювати із ЗСУ, докладати певних зусиль до нашої загальної справи. Але я подвійно гордий, що знову у військовому строю. Крім того, я вважаю, що в такий вирішальний час для держави потрібно підтримувати Президента і весь український народ у боротьбі з ворогом, адже тільки разом маємо шанс перемогти.

— Враховуючи чималий досвід законотворчої діяльності, як вважаєте, чи необхідно нині уточнювати закони у сфері оборони та безпеки?

— Якщо говорити в широкому розумінні удосконалення, зокрема в галузі законодавства – це нормальний процес. Природно, коли життя відмітає те, що не працює або віджило, і змушує вносити зміни до законодавства.

Сфера захисту Батьківщини, сфера національної безпеки вже не перший рік є пріоритетним напрямком законотворчої діяльності. Сьогодні швидка реалізація необхідних змін, унеможливлення впливу на них якихось процедурних або, тим паче, політичних питань – завдання всіх гілок влади. Будемо сподіватися, що здоровий глузд, розуміння і відчуття колективної відповідальності за оборону нашої країни завжди перемагатиме.

Але парламент – це і політична трибуна, тому, на жаль, тема війни іноді стає спекулятивною, законопроєкти деякі подають не заради допомоги державі у війні, а заради політичних дивідендів. Але в умовах масштабної війни політиканство і популізм неприпустимі. Йдеться про долю України. І якщо хтось лише заради власного інтересу гальмує спільну роботу – це вже на межі зради. Власне, робота Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки в тому числі полягає й у відсіюванні таких політично мотивованих законопроєктів від тих, які справді посилять нашу оборону та допоможуть нашим військовим воювати.

— Нещодавно ВР України підтримала правку про повернення окремим категоріям військовослужбовців додаткової грошової винагороди у розмірі 30 тисяч гривень. Щоправда, без змін до бюджету, без яких неможливо реалізувати таку ініціативу. Суспільство активно обговорює це питання. Ви свого часу виступали проти того, щоб тиловикам скасували ці виплати.

— Вибачте, але це якраз очевидний популізм. Важливою складовою мотивації воїнів є відчуття справедливості. Цей принцип якраз і закладався під час останніх змін у грошовому забезпеченні. Як можна порівнювати умови служби бійця, який понад рік тримає фронт на найгарячіших напрямках, з тим, хто служить на складі у далеких від бойових дій регіонах? Ви спробуйте вправно виконувати бойові завдання місяцями під масованими ворожими обстрілами. Тому бойові – це гроші, які доплачують саме за участь у бойових діях, а не за кабінетну роботу в тилу. На мій погляд, це абсолютно нормальна ситуація, коли держава має концентрувати будь-які свої ресурси, зокрема фінансові, стосовно грошового забезпечення військовослужбовців, насамперед на тій категорії, яка безпосередньо ризикує життям і здоров’ям.

Друга складова – економічна. Суспільство має зрозуміти: держава і без того робить усе можливе і неможливе, аби забезпечити сили оборони всім необхідним, у тому числі достойним грошовим забезпеченням. Я просто запитаю: а звідки нам брати додаткові гроші? Чи хтось пропонує підняти податки, аби залишити непропорційні доплати, наприклад, працівнику складу в Ужгороді? Я поважаю всі військові спеціальності. Вони всі без винятку важливі. І спільні якісні зусилля і на фронті, і в тилу приведуть нас до перемоги. Але не стомлюся підкреслювати: система виплат має бути справедливою. Розміри виплат мають залежати від ступеня небезпеки, віддаленості від лінії бойового зіткнення, умов служби та складності виконуваних завдань.

Саме тому військовослужбовцям, які виконують завдання безпосередньо на лінії зіткнення і в тактичній глибині, збережена додаткова виплата в розмірі 100 тис. і 30 тис. відповідно. І цей справедливий підхід не був врахований зі самого початку, минулого року, коли були призначені всім однакові виплати – і тим, хто бере участь у бойових діях, і тим, хто виконує свою роботу в тилу, далеко від фронту.

От, наприклад, військовослужбовці, які виконували завдання поза межами районів бойових дій (у різних регіонах України), і військовослужбовці, які, ризикуючи життям, виконували завдання в районах бойових дій, але не брали безпосередньої участі в боях з противником, отримували однакову грошову винагороду – 30 тисяч гривень.

І так само військовослужбовці, які брали безпосередню участь у боях з ворогом, і військовослужбовці, які виконували завдання в районах бойових дій, але не були залучені до збройних сутичок, також отримували винагороду в однаковому розмірі – 100 тисяч гривень.

Упевнений, ніхто не буде сперечатися з тим, що, наприклад, ступінь небезпеки і ймовірність втрати життя або здоров’я значно вищі на передньому краї, ніж поза районом бойових дій. Звісно, ця небезпека нині є для всіх, але її рівень дуже різний, і, на мій погляд, це абсолютно нормально, коли ступінь матеріальної компенсації, зокрема грошової, залежить від того, чи перебуває людина у відповідному районі, виконує певне завдання чи ні.

Хоча як і в будь-якій системі, є винятки. Наприклад, це стосується військовослужбовців, які задіяні у відбитті нападу повітряного противника, а загроза така існує практично по всій території держави. Вони отримують відповідну грошову компенсацію, відповідні доплати незалежно від того району, де вони виконують завдання.

Крім того, не забувайте, що навіть в умовах обмеженого фінансування мінімальний рівень грошового забезпечення всіх військовослужбовців збільшено майже на третину.

Тому повторюю: закон про повернення старої недосконалої системи спекулятивний. Чистий популізм. Він не враховує принципу справедливості, не дбає про мотивацію військовослужбовців і не має економічного обґрунтування.

— У медіапросторі багато інформації про наш контрнаступ. Чи може вплинути на плани його проведення витік документів Пентагону?

— Як військова людина хотів би насамперед зауважити, що будь-яка інформація про можливі дії ЗСУ, конкретного військового формування, угруповання військ, як правило, завжди шкодить. Але ГУР МОУ заявило, що частина даних не відповідає дійсності, тож треба розібратися спочатку, хто і навіщо це зробив.

І тут питання не в тому, наскільки прогнози чи інформація можуть збігатися з реальними планами. А в тому, яка мета таких зливів. Нашим планам це не завадить, але, мабуть, і не було такої мети. Та й, крім іншого, такі зливи, висновки і припущення експертів створюють певний інформаційний шум, який заважає противнику розібратися, де тут правда, а де не зовсім.

Позиція експерта завжди дуже вдячна, він зазвичай не несе жодної відповідальності за те, що оприлюднює.

В іншому становищі фахівці. Але якщо ви помітили: жодного коментаря з кола осіб, які дійсно ухвалюють рішення, які причетні до реалізації відповідного плану, ми не почули і, напевно, не почуємо аж до моменту початку його реалізації. І це абсолютно правильно та професійно.

Загалом я хотів би позитивно оцінити стратегічні дії військово-політичного керівництва України. Розумію всі дії Президента та його команди і вважаю їх правильними. І стратегічне планування, і системні зусилля щодо матеріального забезпечення Сил оборони.

— За кілька днів чергова зустріч у форматі Рамштайн. Яка наша мета, чого очікує Україна від цієї зустрічі?

— Наша головна мета незмінна. Ми вдячні партнерам і всім небайдужим країнам, які допомогою нашій країні продемонстрували своє ставлення до російської агресії, до війни, яку розв’язала РФ проти нашої країни. Перша наша позиція – це, безумовно, слова вдячності за те, що вже зроблено, і обговорення робочих питань, що ще потрібно зробити, щоб ми мали все необхідне, аби продовжувати нашу боротьбу.

Є певні напрямки, які потребують додаткової уваги. Нам потрібні боєприпаси до тактичних систем, які постачають наші партнери. Можна говорити про необхідність передачі певних зразків авіаційної техніки, у першу чергу літаків, які формально належать до винищувачів, а фактично є багатоцільовими. Нам треба удосконалювати ППО, систему зв’язку, РЕБ тощо.

— Наступальний дух війська, як його підтримати?

— Ви знаєте, уже не одне сторіччя науковці, дослідники військової історії та, власне, воєначальники обговорюють та аналізують це питання. На мій погляд, насамперед це має бути здорове поєднання належного матеріального забезпечення військовими засобами та високого бойового духу особового складу. Жоден бойовий дух не замінить бойових припасів, а досконала система зброї, якщо в людини немає належного рівня мотивації, не гарантує успіху на полі бою.

Говорячи конкретно про нашу ситуацію, я хотів би зауважити, що бойовий дух виникає в людини не тоді, коли вона одягнула військову форму, і навіть не тоді, коли взяла до рук зброю. Причому не важливо, йдеться про військовослужбовця за контрактом, призваного за мобілізацією чи про добровольця.

Коли кажуть «солдатом не народжуються» – це, на мою думку, стосується не бойового духу, а необхідного набору навичок і вмінь, які повинен мати військовослужбовець для того, щоб успішно виконувати свої службові обов’язки або своє бойове завдання.

Щодо бойового духу – він закладається в родині, у дитячому садочку, він залежить від виховання, від усвідомлення того, що у твій дім вдерся непрошений гість і він повинен бути знищений.

Бойовий дух – це не щось таке, що є стійким і незмінним. Він, як і будь-яка якість людського характеру, перебуває під постійним впливом дуже великої кількості різноманітних факторів. В умовах війни це також і розгубленість та страх. І кожен за себе повинен зробити, на мій погляд, дуже чіткий вибір: або я готовий ризикувати своїм життям, або я не воїн і не гідний звання Захисника. На жаль, серед наших співвітчизників зустрічаються і такі. Але перших, безумовно, більше.

— 24 лютого минулого року… Як ви зустріли цей день, які були ваші думки, дії?

— Думки? Уже й не пригадаю, які точно вони були. А дії, як у більшості населення нашої країни, мабуть, стандартні… Я прокинувся від ракетного удару по аеродрому «Бориспіль», коли в будинку затремтіли вікна. Швидко одягнув військову форму, устиг заїхати до Верховної Ради, навіть узяв участь у голосуванні про оголошення воєнного стану. Після цього залишив залу і прибув на Головний командний пункт Збройних сил України, після цього тривалий час виконував завдання в його складі.

— Що вас вразило найбільше в перші дні повномасштабного вторгнення?

— Мабуть, три речі. Перша – це звірства, які вчиняли російські військові, і масштаб руйнувань. Друге – це сильна і безкомпромісна позиція Президента України в перші дні повномасштабного вторгнення. Це був тоді один з вирішальних факторів. Ця жорстка позиція і дуже оперативні рішення визначили дії всієї системи влади, мали вплив на українське суспільство і, звичайно, на міжнародних партнерів. І, безумовно, найголовніше – це професійність і героїзм багатьох наших військовослужбовців і всіх інших людей, які безпосередньо зупиняли просування загарбників. Ворог не зміг прорахувати внутрішню силу нашого народу.

— Як би ви охарактеризували військовослужбовця росії, який вчиняє воєнні злочини? Чи відповідають терористичні методи нашого супротивника в цій війні традиційному військовому мистецтву?

— Ми майже цілковито були певні, що російська армія дійсно сильна, що рівень її технічного оснащення, рівень підготовки, рівень розуміння природи сучасної війни настільки високий, що якщо вони розпочнуть широкомасштабну війну, то нас чекають неймовірні труднощі.

Нам на її початку не було легко, але ми дуже швидко – десь за місяць – усвідомили, що жодних див, прикладів інновацій, оперативного мистецтва не побачимо. Сміливих стратегічних обходів, обхватів, оточень російська армія не продемонструвала і вже навряд чи продемонструє.

Росіянам був притаманний простий, лінійний підхід до стратегії та військового мистецтва.

Чим це зумовлено? На мій погляд, тут йдеться про комбінацію причин: переоцінка власних сил, побоювання відповідальності в разі невдачі і, головним чином, недооцінка нашої готовності до спротиву.

Єдине, що змогла продемонструвати так звана друга армія світу за більш ніж рік – це перевага в ресурсах. Якби ми мали можливість витрачати боєприпаси такими темпами, як росіяни, то невідомо, де нині проходила б лінія зіткнення.

Цей кількісний фактор, за оцінкою експертів, вони експлуатують максимальним чином. Їхня спроба від Чорнобиля до Одеси розірвати нас на стратегічній розтяжці, щоб нам просто не вистачило бригад, танків, гармат також ґрунтувалася на ресурсній перевазі.

А щодо прийомів і способів ведення війни, то вони вже давно переступили межу воєнних злочинів – усвідомлюючи неможливість виконати свої завдання без втрат значної частини так званої професійної армії, вони згадали про старий історичний підхід, коли до військової справи долучалася категорія людей, яка характеризується низьким рівнем соціальної відповідальності. Тому ми, на жаль, спостерігали звірства в Бучі, Ірпені, на Харківщині та Херсонщині.

Військово-політичне керівництво країни-агресора й нині використовує у штурмових групах в’язнів для виконання окремих специфічних завдань як звичайний витратний матеріал, як і боєприпаси, що понад п’ятдесят років лежали на складах.

— Що, на вашу думку, змінилося в тактиці та стратегії російської армії з 2014 року? Чи зазнала вона змін під час проведення АТО, ООС і згодом під час великої війни?

— Одразу зазначу, що ця періодизація достатньо умовна. Колись, ймовірно, це буде предметом історичних досліджень. Найголовніша відмінність – це непомірне збільшення масштабу бойових дій і, відповідно, номенклатури засобів ураження, які використовують під час їхнього ведення.

Якщо далекого вже 2014 року застосування авіації було лише епізодичним та окремим елементом бойових дій, то нині це повсякденна практика. Ми все це відчули весною 2022 року й досі відчуваємо на собі.

Беззаперечно, на активному застосуванні авіації противник, звичайно, не зупиниться і далі буде лише відшуковувати найбільш ефективні системи озброєння, найбільш ефективні оперативні і стратегічні прийоми, не говорячи вже про тактичні прийоми, з використанням яких можна досягнути тих цілей, які він перед собою поставив.

Якщо говорити про стратегічні апетити Російської Федерації, слід відмітити, що порівняно з лютим 2022 року вони значно зменшилися. Тоді ворог планував на третій день бути в Києві, а на тринадцятий ще десь далеко за Києвом. І головною причиною переформатування його задач, основним генератором змін у тактиці та стратегії, беззаперечно, є героїчний спротив українського народу і наших Збройних сил.

Що ж до зміни в діях збройних сил Росії – вони стосуються насамперед постійної зміни глибини завдавання ударів і переліку цілей, до якого належать об’єкти критичної та елементи енергетичної інфраструктури, намагання унеможливити нормальне функціонування держави, позбавити мирне населення звичних побутових умов.

Не виключено, що така стратегія зберігатиметься й надалі. Вони не завжди використовуватимуть науковий, аналітичний пошук нових методів ведення війни, а, ймовірно, будуть йти шляхом спроб і помилок, шукатимуть наші слабкі місця, найболючіші точки.

Якщо проаналізувати тактику противника, то він, як і в минулому, робить основну ставку на використання засобів ураження, у першу чергу артилерії. Утім можемо констатувати, що дії наземних підрозділів противника останнім часом достатньо обмежені. Тут даються взнаки і нестача підготовленого особового складу, і відсутність координації, і недостатнє опрацювання певних способів тактичних дій. Скидається на те, що, як за часів Другої світової війни, головну ставку ворог робить на суцільний вогневий вал. На окремих напрямках, в окремих ситуаціях це дає свої результати.

Проте за наявності відповідних ресурсів, систем озброєння ми здатні запобігати широкому застосуванню таких підходів.

— Чи вистачить РФ ресурсів для ведення цієї війни?

— З одного боку, хотілося б заспокоїти людей і сказати: так, дійсно, значна частина ракет уже використана, тому загальна оцінка загрози в майбутньому знижена, тому що наш противник теж обмежений у ресурсах. Але, на мій погляд, це безвідповідально, тому що не слід забувати, що ми воюємо не зі збройними силами РФ, а з цілою країною, котра у своїх «найкращих» історичних традиціях (мабуть, ще з часів Російської імперії й потім СРСР) не робить вибору між рівнем добробуту свого населення і рівнем виробництва боєприпасів.

Я не прихильник обнадійливих оцінок експертів, що нині в Росії закінчаться ракети і ми зможемо спокійніше дихати. Глибоко переконаний, що там навіть за умов санкційного тиску докладатимуть усіх зусиль, аби підтримувати інтенсивність виробництва зброї та техніки. Спокійніше дихати ми зможемо, коли матимемо здатність знищувати засоби повітряного нападу, зокрема ракети, а також усю іншу техніку та боєприпаси швидше, ніж вони будуть їх виготовляти.

— Якою ви бачите Перемогу над нашим ворогом?

— Якщо ми говоримо про перемогу України в цій війні, то вона чітко окреслена керівництвом нашої держави і, зокрема, Президентом – це повернення до міжнародно визнаних кордонів, український Донбас, український Крим. На жаль, незалежно від того, коли ми відновимо кордони України, загроза не зникне.

Допоки ми маємо такого войовничого, з такими імперськими амбіціями сусіда, головним підсумком війни мають стати такі Збройні сили нашої країни, які відкинули б навіть бажання замислитися, що в України можна щось відібрати силою зброї.

Ми не повинні забути все те, що пережили та втратили, маємо жодним чином не допустити повернення ситуації, схожої до тої, що була у 2014 році.

Джерело