Друга світова війна: архітектура пам’яті та міжнародної безпеки

2 вересня 2025 року в Укрінформі у Києві відбулася панельна дискусія «Друга світова війна: архітектура пам’яті та міжнародної безпеки», присвячена 80-й річниці завершення Другої світової війни. Захід став майданчиком для діалогу між істориками, військовими, урядовцями та міжнародними експертами щодо того, як політика пам’яті формує безпекову архітектуру сучасного світу.

Перехід до відзначення 2 вересня — дати капітуляції Японії у 1945-му — це свідомий відхід від радянської оптики «9 травня» як «точки перемоги». Фіксуючи завершення війни на реальній історичній даті, Україна вибудовує власну політику пам’яті й позбавляється нав’язаних міфів, що впливають і на нинішню безпеку.

Участь у дискусії взяли:

• Сергій Бєляєв, заст. міністра культури зі стратегічних комунікацій
• Олександр Алфьоров, історик, голова УІНП
• Владислав Соболевський, підполковник ЗСУ, засновник Snake Island Institute
• Андрій Юсов, представник ГУР МО України
• Василь Павлов, історик, ст. лейтенант ЗСУ
• Джордж Баррос, Інституті вивчення війни (ISW)

Ключові посили дискусійної панелі:

▪️ Історія як поле бою.
Олександр Алфьоров звернув увагу на те, що українцям потрібно «навчитися пам’ятати» — вибудовувати національну, правдиву й сильну політику пам’яті. У нових підходах до викладання історії важливо показувати Росію не як «вічну державу», а як послідовність переворотів і насильства, включно з громадянською війною та більшовицьким переворотом. 

«У 2023 році Росія звинуватила українців у Холокості на території України, і було визначено, що 1,5 мільйони євреїв загинуло від рук українців. Мій виклик у тому, що на міжнародному рівні ми працюємо проти міфів, які націлені проти здорового суспільства», — зазначив Олександр.

▪️ Інформаційна робота на міжнародній арені.
Андрій Юсов відзначив, що нинішня війна продемонструвала: Женевські конвенції та існуючі міжнародні механізми безпеки практично не працюють. «Наш обов’язок — зробити їх дієвими. Це можливо через системну інформаційну роботу: висвітлення правди, викриття російської пропаганди, документування злочинів».

▪️ Меморіалізація
Меморіалізація — це спосіб зберегти національну памʼять у відчутний, фізичний спосіб. Створення меморіалів, присвячених війні, військовим, їхнім матерям та єдності народу, формує простір, де історія стає частиною повсякденності.

Як зазначив Василь Павлов, історія має бути доступною для людей. Прикладами слугували сучасні музеї історії війни у США та Польщі, які не лише інформують, але й дають можливість осмислити власну причетність.

▪️ Історія як інструмент зміни свідомості та мобілізації суспільства.
Василь Павлов нагадав, що 3 вересня у світі відзначають перемогу над мілітаристською Японією, і навіть Китай закріпив для себе власну дату пам’яті. «Підручники з історії — це не лише освітній інструмент, а засіб мобілізації нації. А ще нам потрібні «батальйонні історики», які фіксуватимуть хронологію та результати боїв».

▪️ Партнерство.

Міжнародне партнерство тоді, під час другої світової війни принесло перемогу над злом. Такий самий результат маємо отримати і ми при розбудові плідної кооперації з нашими партнерами. Адже Україна воює не лише проти Росії, а й проти іранських defense-tech спроможностей, які підсилюють агресора.

«Ми маємо бути хорошими союзниками. Союзництво — це дорога з двома напрямками руху ми принесемо військовий досвід, ми принесемо економічні партнерства», — підкреслив Владислав Соболевський. Але, звичайно, лише Україна, зі своєю стійкістю на фронті, вирішує — чи боротися, чи капітулювати

▪️ Мобілізація світу задля повалення зла.

Джордж Баррос розкритикував спроби «перезавантаження» відносин із Росією, які неодноразово повторювали президенти США від початку 2000-х. «Західні еліти проходять усі п’ять стадій прийняття і зрештою визнають: Росія хоче завоювати Україну». 

Він порівняв сучасну ситуацію з 1939 роком, коли бракувало рішучості Заходу. «Сьогодні США бракує чіткої стратегії перемоги над путінською Росією. Після Другої світової США мали чітку стратегію зупинки поширенню комунізму; нині ж бракує послідовної зовнішньої політики з чітко визначеними гарантіями безпеки».

▪️ Війна в Україні — попередження про технологічне масштабування агресії.
Джордж Баррос наголосив: «Як і в іспанській громадянській війні, яка була напередодні Другої світової, нові технології випробовуються тут, в Україні, а потім агресор намагається масштабувати їх на більшу війну. Захід має це усвідомити і діяти на випередження». Якщо сьогодні не зупинити технологічний розвиток агресора на українському полі бою, завтра ці технології можуть загрожувати безпеці всієї Європи та світу.

▪️ Національна самосвідомість молоді.
Владислав Соболевський акцентував на тому, що молоді потрібна світоглядна настанова, яка виростає з історії: «Те, що в США кожна дитина розуміє цінність прапора чи гімну, має стати і нашим стандартом».

▪️ Збереження культурної спадщини під час війни.
Сергій Бєляєв представив програму «Щит»: у Сумах у співпраці з міською владою пам’ятки архітектури маркуватимуть знаком «блакитного щита». Це дозволить у разі руйнування застосовувати міжнародні механізми відповідальності.

Основні тези дискусії продемонстрували, що історична пам’ять — це не лише спадок минулого, а й інструмент майбутнього. Вона впливає на довіру партнерів, визначає здатність будувати союзи та формувати безпекову політику. 

Пам’ять має стати частиною оборонної стратегії: вона об’єднує суспільство, мобілізує молодь і створює основу для спільних рішень із партнерами. Боротьба за історію є продовженням боротьби на фронті: хто контролює наратив, той задає правила коаліцій та стримування агресора.

Організатори:
Snake Island Institute спільно з Українським інститутом національної пам’яті та Укрінформ.